В перші дні повномасштабного вторгнення росії адвокат Руслан Білоруський зосередився на волонтерській діяльності, допомагаючи в постачанні медикаментів. Зараз він — юрист в армії, боєць добровольчого батальйону «Братство», в перервах між бойовими завданнями та підготовкою відпочиває займаючись роботою з документами, та вирішенням суто юридичних питань.
— Напевно питання, яке для всіх українців має значення: як ви зустріли ранок 24 лютого?
— В ліжку (сміється). Я проживаю в Голосіївському районі і, скоріш за все, першу крилату ракету наше ППО відпрацювало десь за метрів 200 від мого будинку. Від цього і прокинувся.
Розуміння, що це війна, а не вибух побутового газу, прийшло одразу, але все одно був якийсь шок. Так, у нас була війна на Сході України, за сотні кілометрів, а тепер — безпосередньо у мене.
Перший час я займався волонтерською діяльністю, так сталось, що у мене є клієнти з мережею аптек на Заході України. Тож за їхньої допомоги і частково власним коштом постачали медикаменти, зокрема в Ірпінь.
— А як ви опинились в батальйоні?
— У мене тут друзі, які воюють з 2014 року.
— Тобто звичайний шлях мирного українця: військкомат, Тероборона, вас оминув?
— Ні, до Тероборони я пішов. Але на той час у мене не було військового досвіду, досвіду участі у бойових діях, тому мені сказали як усім «чекати своєї черги».
Тож в добровольчому формуванні я зараз виконую задачі, які ставить керівництво: були біля Баришівки, зачищали Лук’янівку (село в Броварському районі), Нова Басань. Весь інший час – підготовка, підготовка і підготовка. Для мене нове все: і тактика, і медицина, евакуація поранених.
Надихає, що українська армія не використовує тактику закидання гарматним м’ясом позицій ворога, навпаки, завжди з розумінням підходить до наявності чи відсутності бойового досвіду у бійців. Менш досвідчених не відсилають на найбільш гарячі рубежі, людей бережуть. Військове керівництво діє грамотно і гуманно.
— Якийсь досвід з мирного життя зараз вам допомагає?
— Як не дивно, але досвід керування автомобілем з правим кермом. Наші авто швидкої допомоги з країн з лівостороннім рухом.
Але і юридичний досвід стає в пригоді. На жаль, не все можна розповідати, але є звичайне оформлення документів. Правова культура оформлення документів – це важливо, а більшість людей в батальйоні не юристи. Тож тепер, коли потрібна легалізація як добровольчого формування — увійти до складу військової частини і т.д. — необхідно займатись великою кількістю паперової роботи. Ми з колегами взяли цей процес на себе і допомагаємо там, де у нас виходить найкраще. Але, в першу чергу, напрацьовуємо бойові навички. А відпочиваємо — з документами. Навіть почав скучати за юридичною практикою, хоча перший місяць не уявляв, що я за цим скучатиму.
— До речі, щодо звичайної юридичної роботи, ви приватно практикуючий адвокат, які зараз запити від клієнтів?
— Я допомагаю своїм клієнтам суто консультаціями. Мій профіль — корпоративне право, намагаюсь бути корисним в перевлаштуванні бізнесу під нові реалії: що робити в окупації, як працювати в умовах війни, переміщення в більш безпечні міста. У мене є певні напрацювання по роботі з реєстраторами і нотаріусами в різних куточках країни — в умовах війни це важливо, бо буває складно знайти суб’єкта реєстраційної діяльності.
— Ваші рідні підтримали вас в рішенні йти на війну?
— Підтримують звичайно, вони зараз в безпечному місці, хоча дружина не бажала евакуюватись. Проте мені легше виконувати задачі в батальйоні, коли я знаю, що вони в безпеці.
— Якби ви не потрапили до батальйону, чи був у вас запасний план?
— Ви знаєте, я навіть вранці сьогодні думав, чим би я займався, якби не це. Я розумію, що у мене не було плану Б, не можу уявити, що я роблю щось інше… можливо ще волонтерська діяльність для залучення допомоги армії або постраждалим від російської агресії.
— Як ви вважаєте чи реально побачити на лаві підсудних російську верхівку, яка приймала рішення щодо вторгнення в Україну?
— Зараз дуже багато паралелей проводять з Нюрнберзьким процесом. Я думаю, що в 1939-41 роках ніхто не думав, що цю військову машину, яка намагалась захопити світ, буде цей же світ і осуджувати, причому в тому ж місці, звідки і починала ця машина виконувати свої диявольські плани. Але це сталось. Тоді це було вперше в світі. Зараз ми маємо прецедент. Агресор, який прийшов зі зброєю до нас, вбити нас і погрожувати всьому світу, понесе покарання. Юридичні наслідки точно будуть. А деякі вже понесли своє покарання на більш Високому суді (ми розмовляємо якраз після другого оголошення про смерть жириновського – прим. ред.).
Я не виключаю наявності кримінального покарання в майбутньому організаторам і виконавцям цих злочинів в Україні. В будь-якому випадку, не покараним зло не лишиться.
Насправді українське законодавство має достатньо важелів для того, щоб притягувати до відповідальності безпосередніх виконавців військових злочинів.
— Питання в фізичній присутності.
— Так. На мою думку, після перемоги Україна має створювати щось на зразок підрозділу ізраїльського Моссаду – службу, яка буде діставати злочинців, які вчиняли геноцид українського народу, в будь-якому місці нашого світу.
— Як ви вважаєте, чому Україна переможе?
— Ми переможемо тому, що боремось за свою землю, за свій народ і за майбутнє світу без пригнічувачів, пригнічувачів свободи і людяності. В історичній перспективі справедливість і правда перемагають завжди. Потрібні терпіння, зусилля і воля до цього.
Росія і її сателіти програли вже — лишилось перемогти нам. Зараз перехідний період від російської поразки до нашої перемоги. Прогнозувати тяжко, скільки це буде тривати, але багато в чому це залежить від нас, від нашої волі до перемоги, від консолідації нашого суспільства, від консолідації світу заради існування цього світу — такого, як ми хочемо бачити, такого, як ми бачили до війни.
Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь Української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, десятки, а може, й сотні. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».
