Попри загальну закономірність появи в Україні законодавства щодо примусового вилучення в Україні об’єктів права власності рф, його положення повинні бути юридично бездоганними. Тож у парламенті був зареєстрований та згодом ухвалений закон про внесення змін, що стосуються примусового вилучення в Україні об’єктів права власності російської федерації та її резидентів. Нині законопроєкт 7169 перебуває на підписі у Президента.
Адвокат АО «Шкребець і Партнери» Руслан Бекузаров проаналізував зміни на відповідність чинному українському та міжнародному законодавству.
Кого стосується закон
«До резидентів, у розумінні цього закону, за рішенням Ради національної безпеки і оборони України або суду можуть прирівнюватися фізичні чи юридичні особи (незалежно від громадянства, місця проживання, перебування, провадження основної діяльності тощо), які публічно заперечують чи підтримують здійснення збройної агресії російською федерацією проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України та які не зупинили чи не припинили провадження своєї економічної (зокрема господарської) діяльності на території російської федерації в період дії воєнного стану в Україні, запровадженого у зв’язку із здійсненням збройної агресії російської федерації проти України».
Тобто визначення резидентом у розумінні запропонованих змін покладається на РНБО та суди. В останньому випадку не є зрозумілим:
чи є це національні суди, чи міжнародні судові інституції, такі як МКС, Римський статут про який не ратифіковано Україною та не підписано рф.
Також потрібне детальне визначення юрисдикції судів, процедури судового розгляду, що вимагає внесення відповідних змін до процесуальних кодексів.
Крім цього, запропоновані зміни про визначення певних осіб резидентами до умов вищезгаданого закону містять обов’язкову умову щодо публічного заперечення чи підтримки здійснення збройної агресії рф проти України.
Саме собою провадження економічної (господарської ) діяльності не є підставою для включення таких осіб до переліку резидентів у розумінні Закону № 2116-IX, а лише за умови публічної підтримки (заперечення) військової агресії рф проти України.
Мета змін до закону
Мета внесення змін до закону № 2116-IX — це примусове вилучення в Україні об’єктів права власності рф та її резидентів у рахунок майбутніх репарацій на користь держави України.
Водночас відповідно до стст. 75, 77 Римського статуту МКС (який на цей час не поширює свою дію на Україну та рф) суд може призначити:
конфіскацію доходів, майна та активів, отриманих прямо чи опосередковано у результаті злочину, без шкоди для прав bona fide третіх сторін. – п. “б” ч. 2 ст. 77 РС МКС.
Крім цього , як визначено у ч. 6 ст. 75 РС МКС (відшкодування збитків потерпілим), “ніщо у цій статті не повинно тлумачитися як таке, що утискає права потерпілих відповідно до національного або міжнародного права”.
Міжнародне регулювання
25 липня 2005 р. Комісією з прав людини при ООН відповідно до:
ст. 8 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 6 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, ст. 14 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження про покарання, ст. 39 щодо прав дитини та у сфері міжнародного гуманітарного права, що містяться у статті 3 Гаазької конвенції від 18 жовтня 1907 року про закони та звичаї ведення війни на суші (Конвенція IV), ст. 91 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977 року, стст. 68 та 75 РС МКС
та з посиланням на відповідні положення, що забезпечують право на правовий захист для жертв порушень міжнародних норм в сфері прав людині, які містяться в регіональних конвенціях, зокрема:
Африканської хартії прав людини та народів, ст. 25 Американської конвенції про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод,
із посиланням на Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою (Резолюція ГА ООН № 40/34 від 29.11.1985) було затверджено Основні принципи та керівні положення, що стосуються права на правовий захист та відшкодування збитків для жертв грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.
Основні принципи відшкодування збитків для жертв грубих порушень міжнародних норм
Ч. 2 ст. розділу І цих Основних принципів визначено таке:
держави, якщо вони ще не зробили цього, повинні згідно з вимогами міжнародного права забезпечити відповідність свого національного законодавства їх міжнародно-правовим зобов’язанням за допомогою:
a) включення міжнародних норм у галузі прав людини та міжнародного гуманітарного права в їхнє національне законодавство або їх застосування іншим чином у межах їхньої національної правової системи;
b) вживання належних ефективних законодавчих та адміністративних процедур та інших відповідних заходів, що забезпечують на справедливих умовах ефективний та негайний доступ до правосуддя;
c) забезпечення адекватних, ефективних, швидких та належних засобів правового захисту, включаючи відшкодування збитків, що визначаються нижче;
d) створення гарантії того, щоб їхнє національне законодавство забезпечувало щонайменше такий самий рівень захисту жертв, який передбачений їхніми міжнародними зобов’язаннями.
Статтею 6 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою від 29.11.1985 передбачено, що слід сприяти тому, щоб судові та адміністративні процедури більшою мірою відповідали потребам жертв шляхом:
а) надання жертвам інформації про їх роль та про обсяг, строки проведення та перебіг судового розгляду та про результати розгляду їх справ, особливо у випадках тяжких злочинів, а також у випадках, коли ними запитана така інформація;
b) забезпечення можливості викладення та розгляду думок та побажань жертв на відповідних етапах судового розгляду у тих випадках, коли зачіпаються їхні особисті інтереси, без шкоди для обвинувачених та відповідно до відповідної національної системи кримінального правосуддя;
c) надання належної допомоги жертвам протягом усього судового розгляду;
d) вжиття заходів для мінімізації незручностей для жертв, охорони їх особистого життя в тих випадках, коли це необхідно, та забезпечення їх безпеки, а також безпеки їхніх сімей та свідків з їхнього боку та їх захисту від залякування та помсти;
е) запобігання невиправданим затримкам під час розгляду справ та виконання постанов або рішень про надання компенсації жертвам.
Неофіційні механізми врегулювання суперечок, включаючи посередництво
Ст. 7 цієї самої Декларації визначено, що у тих випадках, коли це необхідно, слід використовувати неофіційні механізми врегулювання суперечок, включаючи посередництво, арбітраж та суди звичайного права або місцеву практику, щоб сприяти примиренню та наданню відшкодування жертвам.
У згаданій Декларації 1985 р. передбачено можливості реституції та компенсації жертвам злочинів (стст. 8-13), до яких також належать і військові злочині, з урахуванням взаємозв’язку цієї Декларації 1985 р. з Основними принципами та керівними положеннями ООН від 2005 р. (наведено вище).
Зокрема:
за відповідних обставин правопорушники або треті сторони, які несуть відповідальність за їхню поведінку, повинні надавати справедливу реституцію жертвам, їхнім сім’ям або утриманцям. Така реституція повинна включати повернення власності або виплату за заподіяну шкоду або шкоду, відшкодування витрат, здійснених внаслідок віктимізації, надання послуг та поновлення у правах; урядам слід розглянути можливість включення реституції у свою практику, положення та закони як один із заходів покарання у кримінальних справах на додаток до інших кримінальних санкцій; у разі заподіяння серйозних збитків навколишньому середовищу реституція, якщо буде винесено відповідне рішення, повинна включати, наскільки це можливо, відновлення довкілля та інфраструктури, заміну майна громади та відшкодування витрат, пов’язаних із переселенням у тих випадках, коли такі збитки спричиняють необхідність переміщення громади; коли державні посадові особи або інші представники, що діють в офіційній або напівофіційній ролі, порушують національні кримінальні закони, жертви повинні отримувати реституцію від держави, посадові особи або представники якої відповідають за заподіяні збитки.
У тих випадках, коли уряд, при якому мала місце дія або бездіяльність, що призвела до віктимізації, вже не існує, реституція жертвам повинна надаватися державою або урядом-наступником.
У тих випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника або з інших джерел, державам слід вживати заходів щодо надання фінансової компенсації:
a) жертвам, які внаслідок тяжких злочинів отримали значні тілесні ушкодження або суттєво підірвали своє фізичне чи психічне здоров’я;
b) сім’ям, зокрема утриманцям осіб, які померли або стали фізично або психічно недієздатними внаслідок такої віктимізації.
Слід сприяти створенню, зміцненню та розширенню національних фондів для надання компенсації жертвам. За необхідності з цією метою можуть створюватися й інші фонди, зокрема в тих випадках, коли держава, громадянином якої жертва є, не в змозі відшкодувати жертві заподіяну їй шкоду.
Додаткова роль національного законодавства
Таким чином, прийняття ВР України зазначених змін до Закону від 3 березня 2022 року № 2116-IX є необхідною передумовою для створення та втілення у норми національного законодавства порядку формування, наповнення та розпорядження отриманим майном, яке належить до власності рф як країни-агресора та резидентів цієї країни (відповідно до Закону від 3 березня 2022 року № 2116-IX) та розташоване на території України, з метою належної реституції та компенсації жертвам цієї агресії незалежно від рішень міжнародних судових інституцій.
Водночас відповідно до диспозиції запропонованих змін до цього закону, враховуючи вимоги міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна, на рівні національного законодавства необхідно передбачити та втілити і порядок захисту, зокрема судового, прав фізичних та юридичних осіб, які визнаються або можуть бути визнанні резидентами країни-агресора, насамперед тих фізичних та юридичних осіб, які заздалегідь є резидентами інших іноземних держав, як це випливає, наприклад, із вимог стст. 77, 109 РС МКС.
Відповідність нормам національного та міжнародного права
Таким чином, прийняття зазначених змін загалом не суперечить нормам ні міжнародного, ні національного права. Однак і вони потребують уточнення щодо:
порядку визначення фізичних та юридичних осіб резидентами рф за рішеннями РНБО або суду, можливості надання судового захисту таким особам на стадіях: включення до цього переліку резидентів, примусового вилучення належних їм об’єктів права власності, конфіскації за рішенням суду з метою відшкодування спричиненої шкоди жертвам російської агресії.
Внесення до цього переліку фізичних та юридичних осіб, які заздалегідь є резидентами інших іноземних держав, а відтак подальше примусове вилучення належних їм об’єктів права власності можливе виключно за умов:
доведеності факту щодо публічного заперечення чи підтримки здійснення збройної агресії рф проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України.
Додатково їм треба надати можливість реалізації заходів судового захисту на національному рівні від прийнятих проти них рішень державними органами України.
Окремо повинен бути доведений факт отримання доходів на території рф такими фізичними та юридичними особами саме внаслідок публічного оприлюднення такої позиції щодо російської агресії проти України шляхом створення (підтримання) державними чи іншими органами російської федерації сприятливих умов для ведення господарської чи іншої діяльності на її території.
Саме собою продовження провадження такої господарської (чи іншої) діяльності не є підставою для визнання таких осіб резидентами росії. Відповідно, немає підстав для примусового вилучення належних їм об’єктів права власності.
